Монастириська районна рада
Монастириський район, Тернопільська область

Позиція Європейського суду з прав людини у питанні монополії адвокатури на представництво в судах України

Переглядів: 92

Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» Конституцію України від 28 червня 1996 року, серед іншого доповнено, статтею 1312, частина четверта якої передбачає, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

У справі «Молдавська проти України» (заява № 43464/18), заявниця скаржилася, що її представнику не було дозволено подавати касаційну скаргу з питань права, і що таке обмеження не можна було передбачити під час спроби подати таку скаргу. Вона також стверджувала, що існує виняток з правила щодо представництва виключно адвокатом, якщо справа була малозначною, але законодавство на момент оскарження не вказало, які справи слід вважати малозначними. Вона посилалася на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

Зокрема, у судовому спорі, який тривав з 2017 року, інтереси пані Молдавської, яка була однією із сторін, представляв юрист М. Після судової реформи в Україні справа потрапила до Верховного Суду, де у задоволенні вимог було відмовлено через відсутність у М. статусу адвоката. Верховний Суд послався на зміни до Конституції України, відповідно до яких з 1 січня 2017 року заявники мали були представлені адвокатом у всіх провадженнях, в яких Верховний Суд виступав в ролі суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі – Суд) нагадав, що право доступу до суду не є абсолютним, і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує державного регулювання, яке може змінюватися в часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб (п. 24 Рішення). Вимога про те, щоб сторона була представлена кваліфікованим адвокатом перед судом касаційної інстанції, як, наприклад, вимога, що застосовується в даній справі, не може розглядатися як така, що суперечить статті 6. Ця вимога чітко сумісна з особливостями статусу Верховного Суду як вищого суду, що розглядає скарги, і це загальна риса правових систем у ряді держав-членів Ради Європи. Навіть більш широке обмеження вільного вибору захисника, що звужує його до адвоката перед усіма судами, само по собі не може стосуватися статті 6 Конвенції, оскільки для забезпечення ефективного захисту особи можуть вимагатися конкретні юридичні кваліфікації. Однак таке обмеження права заявника повинно мати достатню підставу у внутрішньому законодавстві, щоб уникнути свавілля (п. 26 Рішення). За обставин даної справи заявник і її представник повинні були знати про однозначні перехідні положення Конституції, що стосуються потреби в представництві у Верховному Cуді, яке повинно проводитися виключно адвокатами з 1 січня 2017 року (п. 28 Рішення). Суд не побачив необхідності розгляду аргументів заявника про те, що її справу можна було б вважати малозначною, і тому вона могла б користуватися винятком з правила про обов’язкове представництво. Адже малозначні справи не підлягають оскарженню до суду касаційної інстанції відповідно до процесуальних положень (п. 30 Рішення).

Суд приходить до висновку, що немає жодної підстави вважати, що право заявника на суд у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції було порушено.

З повним текстом рішення Суду справі «Молдавська проти України» (заява № 43464/18) можна ознайомитися на сайті Суду або інформаційного ресурсу ECHR: Ukrainian Aspect (неофіційний переклад на українську мову).

Наведений вище коментар носить інформаційний характер.

Головне територіальне управління юстиції у Тернопільській області

                    

« повернутися до списку новин