Монастириська районна рада
Монастириський район, Тернопільська область

Чи потрібно суб’єкту господарювання, який використовує транспортний засіб –паливозаправник (бензовоз) з метою доставки та зберігання пального, отримувати ліцензію на зберігання пального на такий транспортний засіб?

Переглядів: 38

Згідно зі ст. 15 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі – Закон №481) зберігання пального здійснюється суб’єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії.

Відповідно до ст. 1 Закону №481 зберігання пального – діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик. Місцем зберігання пального є місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Суб’єкт господарювання (у тому числі іноземний суб’єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії (частина шістнадцята ст. 15 Закону №481).

Згідно з частиною дев’ятнадцятою ст. 15 Закону №481 ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

- підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

- підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

- суб’єктами господарювання (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Ліцензія на право зберігання пального отримується на кожне місце зберігання пального.

Відповідно до п. п. 14.1.6 прим. 1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) акцизний склад пересувний – транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, або річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:

а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом «а» п. 2 частини другої ст. 91 Митного кодексу України);

б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;

в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених ст. 229 ПКУ.

Не є акцизним складом пересувним:

- транспортний засіб, що використовується суб’єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки;

- паливний бак транспортного засобу.

Таким чином, суб’єкту господарювання, який використовує транспортний засіб – паливозаправник (бензовоз) з метою доставки та зберігання пального, необхідно отримати ліцензію на зберігання пального на місце (територію), де знаходиться паливозаправник (бензовоз), як ємність, що використовується для зберігання пального відповідно до вимог Закону №481.

На період здійснення перевезень транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для перевезення пального за виключенням транспортного засобу, що використовується суб’єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки.

 

Дата, з якої необхідно сплачувати орендну плату за земельні ділянки державної і комунальної власності

 

Підпунктом 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності (далі – орендна плата) – обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (п. 288.2 ст. 288 ПКУ).

Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду (п. 288.3 ст. 288 ПКУ).

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 ПКУ).

Статтею 13 Закону України від 16 жовтня 1998 року №161-XIV «Про оренду землі» (далі – Закон №161) встановлено, що договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 15 Закону №161 істотними умовами договору оренди землі, зокрема, є:

- дата укладення та строк дії договору оренди;

- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

При цьому за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (п. 288.4 ст. 288 ПКУ).

Згідно з частиною першою ст. 116 Земельного кодексу України (далі – ЗКУ) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗКУ, або за результатами аукціону.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗКУ).

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зі змінами та доповненнями (ст. 126 ЗКУ).

Слід зазначити, що орендар земельної ділянки зобов’язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди (ст. 25 Закону №161).

Відповідно до п. п. 15 п. 196 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 зі змінами та доповненнями, на офіційному вебсайті Держгеокадастру за допомогою технологічних та програмних засобів Державного земельного кадастру оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру, зокрема, про державну реєстрацію права оренди (суборенди) земельною ділянкою.

Отже, орендна плата сплачується орендарем з дня державної реєстрації права оренди земельної ділянки, якщо інше не встановлено умовами договору.

 

 

Більшість підприємців Тернопільщини надають перевагу другій групі єдиного податку

 

Станом на початок лютого цього року на обліку Головного управління ДПС у Тернопільській області перебувало 34322 фізичних особи – підприємці, з яких 33223 або 97% основних платників податків, котрі здійснюють діяльність. Зокрема, 6477 (19%) підприємців застосовують загальну систему оподаткування та 26746 (81%) – спрощену систему оподаткування. Більшість підприємців-спрощенців перебувають на другій групі єдиного податку – 13297 осіб. Трохи менше популярна третя група спрощеної системи оподаткування, яку обрали 8618 представників малого бізнесу. Платниками першої групи єдиного податку є 4831 підприємець.

У січні 2020 року приватні підприємці Тернопільської області, які обрали спрощену систему оподаткування, сплатили 44,2 млн грн єдиного податку. Порівняно з відповідним минулорічним періодом надходження зросли на 12% або майже на 4,6 млн гривень.

 

Безоплатно отриманий товар: нюанси заповнення розрахунку коригування до податкової накладної

 

Згідно з п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов’язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 21 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 №1307, при здійсненні коригування сум податкових зобов’язань, а також у випадку виправлення помилок, допущених при складанні податкової накладної, не пов’язаних із зміною суми компенсації вартості товарів/послуг, відповідно до ст. 192 ПКУ постачальник (продавець) товарів/послуг складає розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної (далі – розрахунок коригування) за формою згідно з додатком 2 до податкової накладної. Порядок складання розрахунку коригування та його реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних аналогічний порядку, передбаченому для податкових накладних, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Отже, при частковому поверненні товару, який був безоплатно поставлений отримувачу, у розрахунку коригування до податкової накладної, складеної на суму, розраховану виходячи з фактичної ціни постачання, кожному рядку податкової накладної, що коригується, відповідає два рядки розрахунку коригування. У першому з них «обнуляється» рядок податкової накладної, кількість по якому змінюється (у графі 7 зі знаком «–» зазначається значення графи 6 рядка податкової накладної, що коригується), у другому у графі 1.2 зазначається новий (доданий) номер рядка, у графі 7 – нове (змінене) значення кількості товару.

В усіх рядках розрахунку коригування:

- у графі 2.1 зазначається однаковий код причини коригування – 102 (Зміна кількості);

- значення граф 3-6 відповідає значенню відповідно граф 2-5 рядка податкової накладної, що коригується;

- графи 9, 10 та 14 не заповнюються;

- графи 8 та 13 заповнюються наступним чином:

* якщо в податковій накладній у графах 7 та 10 було зазначено «0», то у розрахунку коригування до такої податкової накладної у графах 8 та 13 зазначається «0»;

* якщо в податковій накладній графи 7 та 10 не заповнено, то у розрахунку коригування до такої податкової накладної графи 8 та 13 не підлягають заповненню.

 

Козівське управління

Головного управління ДПС у Тернопільській області 

« повернутися до списку новин